Соцпроекти

Нове театральне покоління

У Києві з’явилася професійна премія, а в останні три роки – чимало незалежних ініціатив.

За даними Головного управління статистики у місті Києві, у 2015 році в столиці нараховувалося 23 театри, які за рік відвідало 1 млн 324,7 тисяч осіб. У 2015 році професійні театри міста (національні, міські, районні, театри-студії тощо) показали глядачам 87 прем’єрних вистав (дані Департаменту культури КМДА).

Столичний орієнтир

В 1992 році в місті була заснована «Київська пектораль». Головна премія в галузі театрального мистецтва є найстарішою на пострадянському просторі. Щорічно, з 1993 року, до Міжнародного дня театру, вона відзначає кращі вистави та театральних діячів. Серед лауреатів «Київської пекторалі» – актори Богдан Ступка, Віталій Лінецький, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк, Олексій Вертинський, Ада Роговцева, Наталія Сумська, Римма Зюбіна, Ірма Вітковська, режисери Юрій Одинокий, Віталій Малахов, Олексій Лисовець, Дмитро Богомазов, Станіслав Мойсеєв, Едуард Митницький.

Ситуацію у театральному житті прокоментувала театрознавець Ірина ЧУЖИНОВА:

«Завдяки молодим проєвропейськи орієнтованим митцям з’являються важливі соціальні театральні проекти, документальний театр, на сцену повертається сучасна драматургія, і наша, і західна, а разом із нею – гострі полемічні теми та контраверсійні герої. Ще 5 років тому не уявлялось: п’єса, дія якої відбувається у Чорнобильскій зоні, стане хітом. А нині п’єса Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів» з успіхом іде у 6 театрах України. Не уявлялось, що на сцені з’явиться ветеран УПА і розпочне дискусію із бійцем Червоної Армії – аж ось режисер Стас Жирков придумав проект на два міста Київ-Івано-Франківськ «Слава героям» за п’єсою того ж Павла Ар’є. Я неймовірно тішусь, що українському театрові вдалося мобілізуватися і у рекордно короткі строки навчитися оперувати термінами «тимчасово переміщені особи», «АТО», «ополченці» – на цій хвилі виникли навіть нові колективи, такі як «PostPlayТеатр» Дена Гуменного, Антона Романова та Галини Джикаєвої, «Театр переселенця» Георга Жено та Наталі Ворожбит.

Загалом чим далі тим більше, розвивається незалежний театральний сектор. Саме він створює конкуренцію мережі державних театрів, які в силу різних причин більш помірковані у своїй репертуарній політиці. Скажімо, зараз у Львові готується цікавезний незалежний проект «Осінь на Плутоні» - Сашко Брама придумав зробити лялькову виставу на основі історій геріатричного пансіонату. Але такі режисери як Дмитро Богомазов та Андрій Білоус (Київ), Ростислав Держипільський (Івано-Франківськ), Андрій Бакіров (Чернігів), Олександр Ковшун (Харків), Володимир Петрів (Рівне) доводять: державні театри ще остаточно не перетворилися на «торгово-розважальні центри».